Свято було започатковано на ХХХ сесії генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня - 17 листопада 1999 року в Парижі.
Мова - фундамент та безумовна цінність нації, тому її збереження та плекання - одне з основних завдань кожного, хто вважає себе патріотом або й просто культурною людиною. Тож коли хтось настирливо й невтомно обговорює питання, що ж воно таке рідна мова, передовсім слід замислитися, чому таке питання виникає і, головне, в кого. Важко зрозуміти, чому взагалі син чи дочка рідного народу таке питання обмірковує. Рідне - це дане, це не предмет вибору. Саме поняття рідності відносять до високих, святих понять.
Мова - фундамент та безумовна цінність нації, тому її збереження та плекання - одне з основних завдань кожного, хто вважає себе патріотом або й просто культурною людиною. Тож коли хтось настирливо й невтомно обговорює питання, що ж воно таке рідна мова, передовсім слід замислитися, чому таке питання виникає і, головне, в кого. Важко зрозуміти, чому взагалі син чи дочка рідного народу таке питання обмірковує. Рідне - це дане, це не предмет вибору. Саме поняття рідності відносять до високих, святих понять.
Для тих, кому проблема мови не дає спокійно спати, проблема полягає в тому, що не сама собою мова до них прийшла, тобто в даному випадку язик прийшов, коли те дитя за поділ трималося, і зовсім якраз не рідного народу. Коли ж маля зростає зануреним у середовище звуків чужої його батькам мови, які засвоїли оту чужу мову під тиском, назвемо це так, обставин, чим змінили природний хід речей, тож замість живої, наскрізь рідної, вплетеної міріадами зв’язків у буття рідного народу, вирішили всучити своїй дитині чужорідний продукт, пришпилений збоку (коли чим: багнетами, кулями або зав’язями облуди) до тіла рідного народу.
Протиприродний процес такого об’язичування не може потягнути за собою появи справжнього носія, для якого б отака мова (язик) справді була б рідна. Адже справжня рідна мова, як би ті батьки не городили, однаково не могла не пробиватися до дитини через безліч шпарин, які за всього бажання неможливо заткнути (у вигляді тону, міміки, жестів, артикуляції, поведінки, інших речей, притаманних справді рідній мові). Усе це надто важкливо, навіть коли не враховувати, що дитина на світ появляється в сформованому вигляді, що переконливо доводить сучасна наука.
Наслідки такого мовного кульбіту, як забрати рідну мову, а на її місце чужу розмістити, бувають не такими вже й незначними. По-перше, якраз мова пропонує подальшу стежку для розвитку кожної думки. По-друге, об»язичування призводить до послаблення усвідомлення нормальності та природності нерозривного зв’язку з рідним народом. Таке послаблення усвідомленості (наявність же свідомості - велика перешкода на шляху цього процесу) спільно з рештою чинників, а їх вистачає, деколи призводить до такої речі, як відкидання особою себе від свого рідного народу, свідками чого ми частенько, на жаль, буваємо. «Рідна мова дорога кожному з нас. Рідною мовою ми вимовляємо наші перші слова і найкраще висловлюємо наші думки. Вона є основою, на якій усі люди розвивають свою особистість з моменту свого першого вдиху, і вона є тим, що підтримує нас протягом усього життя. Вона є засобом навчати поваги до самого себе, до своєї історії, до своєї культури і, головне, до інших людей з усіма їхніми особливостями». (Генеральний директор ЮНЕСКО, пан Коіхіро Мацуура).
Оскільки твердження про відсутність належності до рідного народу завжди буває неправдою, то посеред норм поведінки особи, яка свідомо відмовляється від рідної мови, укорінюється, підминаючи під себе всі інші, «норма»: брехати - це цілком нормально та допустимо… Кожен, хто замислювався над цим питанням, підтвердить таку очевидність.
У людей, які себе відносять, а відтак і належать до рідного народу, є і рідна мова, і Батьківщина. Якщо ж особа не належить до жодного народу, то рідна мова в неї (як і Батьківщина) просто відсутня! Сурогатними замінниками рідної мови та Батьківщини для таких осіб стають мова, засвоєна першою, і місцевість, де та особа народилася...
За матеріалами дискусій у форумі ukr.politics.
Протиприродний процес такого об’язичування не може потягнути за собою появи справжнього носія, для якого б отака мова (язик) справді була б рідна. Адже справжня рідна мова, як би ті батьки не городили, однаково не могла не пробиватися до дитини через безліч шпарин, які за всього бажання неможливо заткнути (у вигляді тону, міміки, жестів, артикуляції, поведінки, інших речей, притаманних справді рідній мові). Усе це надто важкливо, навіть коли не враховувати, що дитина на світ появляється в сформованому вигляді, що переконливо доводить сучасна наука.
Наслідки такого мовного кульбіту, як забрати рідну мову, а на її місце чужу розмістити, бувають не такими вже й незначними. По-перше, якраз мова пропонує подальшу стежку для розвитку кожної думки. По-друге, об»язичування призводить до послаблення усвідомлення нормальності та природності нерозривного зв’язку з рідним народом. Таке послаблення усвідомленості (наявність же свідомості - велика перешкода на шляху цього процесу) спільно з рештою чинників, а їх вистачає, деколи призводить до такої речі, як відкидання особою себе від свого рідного народу, свідками чого ми частенько, на жаль, буваємо. «Рідна мова дорога кожному з нас. Рідною мовою ми вимовляємо наші перші слова і найкраще висловлюємо наші думки. Вона є основою, на якій усі люди розвивають свою особистість з моменту свого першого вдиху, і вона є тим, що підтримує нас протягом усього життя. Вона є засобом навчати поваги до самого себе, до своєї історії, до своєї культури і, головне, до інших людей з усіма їхніми особливостями». (Генеральний директор ЮНЕСКО, пан Коіхіро Мацуура).
Оскільки твердження про відсутність належності до рідного народу завжди буває неправдою, то посеред норм поведінки особи, яка свідомо відмовляється від рідної мови, укорінюється, підминаючи під себе всі інші, «норма»: брехати - це цілком нормально та допустимо… Кожен, хто замислювався над цим питанням, підтвердить таку очевидність.
У людей, які себе відносять, а відтак і належать до рідного народу, є і рідна мова, і Батьківщина. Якщо ж особа не належить до жодного народу, то рідна мова в неї (як і Батьківщина) просто відсутня! Сурогатними замінниками рідної мови та Батьківщини для таких осіб стають мова, засвоєна першою, і місцевість, де та особа народилася...
За матеріалами дискусій у форумі ukr.politics.
АКТУАЛЬНО
81% сторінок в Інтернеті опубліковано англійською. Тому дехто стверджує, що мова, не представлена в Інтернеті, більше «не існує» для сучасного світу. З великим відставанням від англійської йдуть німецька і японська мови, кожна по 2%, потім французька, іспанська і скандинавські мови, кожна по 1%. Решта всіх мов разом узяті навряд чи становлять 8% веб-сторінок.
За ініціативою «B@bel» ЮНЕСКО створило портал, який дозволяє національним меншинам, що перебувають у несприятливих умовах, дістати доступ до освіти й знань людства. ЮНЕСКО надає допомогу країнам, які хочуть зберегти своє культурне різноманіття, забезпечуючи якісне навчання мов національних меншин. Програма MOST працює над заняттями, покликаними сприяти рівності між різними етнічними групами. Вона прагне запобігати й вирішувати етнічні конфлікти.
81% сторінок в Інтернеті опубліковано англійською. Тому дехто стверджує, що мова, не представлена в Інтернеті, більше «не існує» для сучасного світу. З великим відставанням від англійської йдуть німецька і японська мови, кожна по 2%, потім французька, іспанська і скандинавські мови, кожна по 1%. Решта всіх мов разом узяті навряд чи становлять 8% веб-сторінок.
За ініціативою «B@bel» ЮНЕСКО створило портал, який дозволяє національним меншинам, що перебувають у несприятливих умовах, дістати доступ до освіти й знань людства. ЮНЕСКО надає допомогу країнам, які хочуть зберегти своє культурне різноманіття, забезпечуючи якісне навчання мов національних меншин. Програма MOST працює над заняттями, покликаними сприяти рівності між різними етнічними групами. Вона прагне запобігати й вирішувати етнічні конфлікти.
Комментариев нет:
Отправить комментарий