90-річчя від дня народження двічі Героя Радянського Союзу Петрова В.С.
ПЕТРОВ Василь Степанович. Н. 5 березня 1922 р.,с. Дмитрівка. Генерал-полковник, двічі Герой Радянського Союзу, заступник командувача Ракетних військ і артилерії Головного командування Сухопутних військ Збройних Сил України, кандидат воєнних наук.Зміст [сховати]
У 1939 році, після закінчення Нововасилівської середньої школи, поступив в Сумське артилерійське училище, яке закінчив у 1941 році.
Початок Великої Вітчизняної війни лейтенант Василь Петров зустрів старшим на батареї 92-го окремого артилерійського дивізіону, що дислокувався поблизу українського містечка Володимир-Волинський. Воював на Південно-Західному, Брянському, Воронезькому, Донському, 1-му Українському фронтах.
23 вересня 1943 року із запеклими боями батареї полку під командуванням капітана Василя Петрова першими з частин 32-ї окремої винищувальної протитанкової артилерійської бригади (40-а армія, Воронезький фронт) висадились на плацдарм на правому березі Дніпра в районі Переяслав-Хмельницького. В тих боях виконуючий обов'язки командира полку капітан Василь Петров внаслідок важкого поранення втратив обидві руки. За мужність і героїзм, виявлені при форсуванні Дніпра, йому, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1943 року, було присвоєно звання Герой Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка» № 3504.
Після лікування в тамбовському шпиталі, не дивлячись на втрату рук, вже через вісім місяців майор Василь Петров повернувся до строю і за наполяганням співслужбовців-фронтовиків його було призначено на посаду командира артилерійського полку.
У квітні 1945 року, за виключну сміливість, волю та вміння керувати особовим складом, що були виявлені в боях на території Німеччини, за утримання плацдарму на Одері в районі селища Ніскі (Німеччина) 19-20 квітня 1945 року, командиру 248-го гвардійського винищувального-протитанкового артилерійського полку (11-я Гвардійська винищувально - противотанкова артилерійська бригада, 52-а армія, 1-й Український фронт) Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 гвардії майору Василю Петрову було вдруге присвоєно звання Герой Радянського Союзу (медаль «Золота Зірка» № 6091).
Після війни Василь Степанович проходив службу у військах та штабах, був заступником командувача артилерії і ракетними військами округу Прикарпатського військового округу. У 1954 році він закінчив Львівський державний університет. Успішно захистив кандидатську дисертацію. Після розпаду СРСР займав посаду заступника командувача ракетних військ і артилерії Головного командування Сухопутних військ Збройних Сил України.
В березні 1994 року Указом Президента України генерал-полковника Василя Петрова було довічно залишено на військовій службі у Збройних силах України.
Автор книги «Минуле з нами». Київ, 1977–1979.
Помер 15 квітня 2003 року. Похований на Байковому кладовищі Києва.
Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня, трьома орденами Червоної Зірки, медалями, російським орденом Дружби, українським орденом Богдана Хмельницького, іноземними орденами.
ПЕТРОВ Василь Степанович. Н. 5 березня 1922 р.,с. Дмитрівка. Генерал-полковник, двічі Герой Радянського Союзу, заступник командувача Ракетних військ і артилерії Головного командування Сухопутних військ Збройних Сил України, кандидат воєнних наук.Зміст [сховати]
У 1939 році, після закінчення Нововасилівської середньої школи, поступив в Сумське артилерійське училище, яке закінчив у 1941 році.
Початок Великої Вітчизняної війни лейтенант Василь Петров зустрів старшим на батареї 92-го окремого артилерійського дивізіону, що дислокувався поблизу українського містечка Володимир-Волинський. Воював на Південно-Західному, Брянському, Воронезькому, Донському, 1-му Українському фронтах.
23 вересня 1943 року із запеклими боями батареї полку під командуванням капітана Василя Петрова першими з частин 32-ї окремої винищувальної протитанкової артилерійської бригади (40-а армія, Воронезький фронт) висадились на плацдарм на правому березі Дніпра в районі Переяслав-Хмельницького. В тих боях виконуючий обов'язки командира полку капітан Василь Петров внаслідок важкого поранення втратив обидві руки. За мужність і героїзм, виявлені при форсуванні Дніпра, йому, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1943 року, було присвоєно звання Герой Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка» № 3504.
Після лікування в тамбовському шпиталі, не дивлячись на втрату рук, вже через вісім місяців майор Василь Петров повернувся до строю і за наполяганням співслужбовців-фронтовиків його було призначено на посаду командира артилерійського полку.
У квітні 1945 року, за виключну сміливість, волю та вміння керувати особовим складом, що були виявлені в боях на території Німеччини, за утримання плацдарму на Одері в районі селища Ніскі (Німеччина) 19-20 квітня 1945 року, командиру 248-го гвардійського винищувального-протитанкового артилерійського полку (11-я Гвардійська винищувально - противотанкова артилерійська бригада, 52-а армія, 1-й Український фронт) Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 гвардії майору Василю Петрову було вдруге присвоєно звання Герой Радянського Союзу (медаль «Золота Зірка» № 6091).
Після війни Василь Степанович проходив службу у військах та штабах, був заступником командувача артилерії і ракетними військами округу Прикарпатського військового округу. У 1954 році він закінчив Львівський державний університет. Успішно захистив кандидатську дисертацію. Після розпаду СРСР займав посаду заступника командувача ракетних військ і артилерії Головного командування Сухопутних військ Збройних Сил України.
В березні 1994 року Указом Президента України генерал-полковника Василя Петрова було довічно залишено на військовій службі у Збройних силах України.
Автор книги «Минуле з нами». Київ, 1977–1979.
Помер 15 квітня 2003 року. Похований на Байковому кладовищі Києва.
Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня, трьома орденами Червоної Зірки, медалями, російським орденом Дружби, українським орденом Богдана Хмельницького, іноземними орденами.
Комментариев нет:
Отправить комментарий